Кафедра українознавства та гуманітарної підготовки (зав.кафедри- доц. Лещенко Т.О.) минулого тижня з курованими групами (гр.13 - куратор Самойленко І.В., гр.14 - куратор Юфименко В.Г., гр.15 - куратор Владимирова В.І.) до 17 вересня 2014 року – дня святкування 150 років від дня народження видатного українського письменника М.М. Коцюбинського, ювілейна дата народження якого внесена до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО,- підготувала зустріч - семінар "Великий майстер художнього слова", присвячений українському письменникові.

"Я ще можу не противитись,
коли ображають мене як людину,
але коли ображають мій народ,
мою мову, мою культуру,
як же я можу не реагувати на це?»

Михайло Коцюбинський

Це не останнє кафедральне святкування ювілеїв українських письменників у вересні цього року. 28 вересня виповнюється 85 років від дня народження Дмитра Васильовича Павличка (1929), українського поета, перекладача, літературного критика, громадсько-політичного діяча («О рідне слово, що без тебе я?!); «Мова- то найцінніший скарб»,-Д.Павличко).

МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913)- український письменник, перекладач, громадський діяч, революційний демократ.

Автор оповідань «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», повісті «На віру», віршованої казки «Завидющий брат», поезії в прозі «Пам'ять душі», новел «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «Сон», «Лист», «Подарунок на іменини», «Коні не винні», повісті «Тіні забутих предків».

За мотивами творів письменника зняли фільми: «Навздогін за долею» М. Терещенка, «Фата моргана» Б. Тягна, «Кривавий світанок» О. Швачка, «Пекоптьор!» В. Карасьова, «Коні не винні» С. Комара, «Дорогою ціною» М. Донського, «Тіні забутих предків» С.Параджанова та ін.

Я весь серед своїх героїв - живу їх життям,
поділяю їх горе і радощі, говорю їх мовою
і відданий їх інтересам.

М.М.Коцюбинський

Коцюбинський був і залишається одним із найоригінальніших українських прозаїків. М. Коцюбинський одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Його творчість завжди була предметом суперечок літературних критиків. Ще і дотепер деякі дослідники про модернізм М. Коцюбинського говорять обережно, називаючи його імпресіоністом у літературі. Сучасник письменника, критик С. Єфремов так писав про нього: «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят … був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку…»

Ти з нами будеш вічно жити,
Як сяйво сонця, як вечірній спів,
Ти так любив землі своєї квіти,
І так, як квіти, ти людей любив.

В.Сосюра

Михайло Коцюбинський - одна з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця ХІХ сторіччя. У своїх творах він показав силу й енергію простих трударів, їхню нездоланну стійкість у боротьбі за нове справедливе життя, відобразив соціальні та національні прагнення українського народу, оспівав його високу поетичність.

ДОВІДКА

Михайло Коцюбинський
(1864 — 1913)
Життя і творчість

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство і юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875—1876) та Шаргородському духовному училищі (1876—1880). У 1880 р. Михайло Михайлович відправляється в Кам'янець-Подільський, маючи намір вступити до університету. Мрія ця не здійснилася через матеріальні нестатки. На сім'ю спіткало нещастя. Осліпла мати, батько втратив посаду і вже ніколи не зміг дістати роботи. Повернувшись у Вінницю, Михайло Михайлович дає уроки, щоб заробити трохи грошей на підтримку сім'ї, в якій було п'ятеро дітей. Часом він виїжджає в село, щоб навчати панських дітей. Ночами просиджує над книжками.

Наприкінці 80-х років помер батько, й утримання всієї великої родини цілком лягло на плечі письменника. У лютому 1886 р. він їде в с. Михайлівку Ямпільського повіту працювати домашнім учителем, а в 1886 -1889 рр. дає приватні уроки у Вінниці.

У 1890 р. Коцюбинський їде до Львова, знайомиться з західноукраїнськими діячами, зокрема з І.Франком, домовляється про співробітництво у місцевих журналах і газетах («Дзвінок», «Зоря», «Правда», «Буковина»), надсилає туди свої вірші, оповідання, науково-популярні статті, нариси, переклади. Тут, у дитячому журналі «Дзвінок», вперше був надрукований його вірш «Наша хатка».

У 1891 р. Коцюбинський склав іспит на народного вчителя у Вінницькому реальному училищі і поїхав працювати домашнім учителем у село Лопатинці. У 90-ті роки він напружено працює, пише вірші («Вечір», «Завидющий брат»), оповідання для дітей («Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»), науково-популярні статті й дописи, нариси («Життя українців по малих містах», «Вироби селянок з Поділля на виставі в Чікаго»), популярні біографії видатних людей («Нюренберзьке яйце»), перекладає твори Чехова, Гейне, Міцкевича, Ожешко, Достоєвського та ін.

На початку 90-х рр. Коцюбинський стає учасником народницької організації «Братство тарасівців». У червні 1892 р. Коцюбинський виїжджає в Бесарабію, діставши посаду розвідувача з платнею 40 крб. на місяць з помешканням і артільним харчуванням. Разом із братчиками, працюючи у філоксерній комісії, він вів просвітницьку роботу серед селян, працівників комісії. Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії та Криму дали життєвий матеріал для його творів «Для загального добра» (1895), «Пекоптьор» (1896), «Посол від чорного царя» (1897), «Відьма» (1898), «В путах шайтана» (1899), «Дорогою ціною» (1901), «На камені» (1902), «У грішний світ», «Під мінаретами» (1904). Впадає в око широкий тематичний діапазон творів цього циклу, їх прив'язаність до місцевості та середовища, де письменник перебував порівняно недовго, цікаві художні знахідки при відтворенні локального колориту.

Зиму 1894-1895 рр. Коцюбинський провів у Чернігові та Вінниці. У січні 1896 р. він одружився з Вірою Устимівною Дейшею, що стала справжнім товаришем і помічником Коцюбинського, допомагала йому в літературній роботі. Восени 1896 р. письменник тяжко захворів і змушений був у 1897 р. залишити службу в комісії. Він переїздить до Чернігова, де жила дружина, але оскільки його не затвердили на посаді в земстві, їде до Житомира і працює в редакції газети «Волинь» (редагує відділи «Хроника», «Свет й тени русской жизни»).

У 1903 р. М. Коцюбинський як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії побував у Полтаві на святі відкриття пам'ятника І. Котляревському. Там зустрівся з Панасом Мирним, М. Старицьким, Лесею Українкою, В. Стефаником, Оленою Пчілкою.

Останні роки життя М. Коцюбинського позначені приятелюванням із Максимом Горьким. Він познайомився з ним у Італії, куди тричі приїздив на лікування.

1910 р., повертаючись з Італії, заїхав у с. Криворівню, де вивчав побут гуцулів.

25 квітня 1913 р. помер. Похований на Балдіній горі в Чернігові.

Твори Михайла Коцюбинського

Харитя (Лопатинці, 1891)
На віру. Повість (Лопатинці, 1891)
Ялинка (Лопатинці, 1891)
П'ятизлотник (Лопатинці, 1892)
Ціпов'яз (Вінниця, 1893)
Маленький грішник (Вінниця, 1893)
Помстився (Вінниця, 1893)
Хо. Казка (Вінниця, 1894)
На крилах пісні (Вінниця, 1895)
Для загального добра (Вінниця, 1895)
Пе коптьор (Алупка, 1896)
Посол від чорного царя (Вінниця, 1897)
Відьма (Чернігів, 1898)
В путах шайтана. Нарис (Чернігів, 1899)
По-людському (Чернігів, 1900)
Лялечка. Етюд (1901)
Дорогою ціною (1901)
На камені (Сімеїз, Крим, 1902)
Поєдинок (1902)
Цвіт яблуні. Етюд (1902)
З глибини: Хмари (1903), Утома (1903), Самотній (1904), Сон (1904)
У грішний світ. Новела (1904)
Під мінаретами (1904)
Сміх (1906)
Він іде! (1906)
Невідомий. Етюд (1907)
Persona grata (1907)
В дорозі (1907)
Intermezzo (1908)
Як ми їздили до Криниці (1908)
Дебют (1909)
Fata morgana (З сільських настроїв) (1 ч. – 1902-1903, 2 ч. - 1910)
Що записано в книгу життя (Чернігів, 1911)
Сон (Чернігів, 1911)
Тіні забутих предків (Чернігів, 1911)
Лист (о. Капрі, 1911)
Подарунок на іменини (о. Капрі, 1912)
Коні не винні (о. Капрі, 1912)
Хвала життю (Чернігів, 1912)
На острові (дата і місце написання твору точно не відомі)
Pack-storm
Нюренберзьке яйце
Ранок у лісі
Сім'я Равлюків